ФОРМУВАННЯ У АСПІРАНТІВ НАВИЧОК САМОМЕНЕДЖМЕНТУ ТА САМОРОЗВИТКУ: КОУЧИНГ І МЕНТОРИНГ В УМОВАХ НАУКОВО-ВИКЛАДАЦЬКОЇ ПРАКТИКИ І ПРАКТИКИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ МАЙСТЕРНІ

Анотація

В умовах реформування системи вищої освіти, орієнтованої на розвиток дослідницької автономії, академічної мобільності та здатності до рефлексивного управління власною кар’єрою, особливої актуальності набуває формування у здобувачів третього рівня освіти навичок самоменеджменту та саморозвитку.

Розкрито концептуальні засади застосування коучингу і менторингу як інноваційних форм професійної підтримки аспірантів у процесі проходження науково-викладацької практики та практики в педагогічній майстерні.

Обґрунтовано, що саме коучинг і менторинг, як фасилітативні стратегії взаємодії, створюють безпечний простір для виявлення потенціалу аспірантів, підтримки їхньої внутрішньої мотивації та розвитку цілеспрямованої професійної активності.

Проаналізовано сутнісні характеристики коучингу як процесу партнерської взаємодії, орієнтованої на досягнення індивідуальних цілей через розвиток усвідомленості, відповідальності та рефлексії, а також менторингу – як практики наставництва, що поєднує передачу досвіду, підтримку та моделювання професійної компетентності.

З’ясовано, що ефективне поєднання цих двох стратегій у структурі науково-викладацької практики дозволяє аспірантам не лише здобувати педагогічний і дослідницький досвід, а й вчитися керувати власним розвитком у змінному академічному середовищі.

У межах дослідження систематизовано коучингові та менторські методи, техніки й інструменти (модель GROW, рефлексивний журнал, «колесо балансу», менторські кейси тощо), що можуть бути впроваджені в освітній процес в умовах аспірантури та реалізовані під час проходження науково-викладацької практики та практики в педагогічній майстерні.

Виокремлено дидактичні й психологічні умови успішного впровадження коучингу і менторингу, серед яких – персоналізація освітнього супроводу, підтримка емоційної безпеки, розвиток академічної доброчесності та фасилітація рефлексивно-професійного діалогу.

Зроблено висновок, що коучинг і менторинг є ефективними засобами не лише розвитку професійної компетентності аспірантів, а й інструментами формування нової культури академічної співпраці, де особистісне зростання, самостійність і відповідальність виступають пріоритетами освітньо-наукової траєкторії.