КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ І ВЧИТЕЛІВ-МОВНИКІВ

Анотація

Метою статті є висвітлення особливостей формування комунікативно-когнітивної компетентності студентів філологічного профілю із позиції комунікативно-когнітивного підходу до навчання іноземної мови.

Означена компетентність визначається як розвинена на ґрунті знань, навичок і вмінь інтегративна здатність індивіда до здійснення ефективної когнітивно-комунікативної діяльності, що виявляється в ході розв’язання проблемних завдань мовними й когнітивними засобами в різних умовах особистісної, соціокультурної та професійної взаємодії. Така комплексна індивідуально-своєрідна здатність створює готовність до майбутньої фахової діяльності й самоактуалізації на ґрунті розвинених знаннєвого простору, картини світу, множинного інтелекту, критичного мислення, здатності до концептуального моделювання інформації, мовної та когнітивної властивостей.

Висвітлюються також чинники, вагомі для формування комунікативно-когнітивної компетентності (спадковість і середовище), підкреслюється роль креативних проявів (детермінованих інтелектом, наявними знаннями, стилем мислення, індивідуальними рисами, мотивацією та довкіллям), характеризуються здатності людини, сприятливі для набуття досліджуваної компетентності (синтетичні, аналітичні, практичні, комунікативні, когнітивні, регуляторні), з’ясовується значення різних емоційних станів, які мають вплив на комунікативний і когнітивний розвиток індивіда.

Особлива увага приділяється ролі афективного фільтру, котрий може регулювати обсяг вхідної інформації та, відповідно, впливати на швидкість і якість її опрацювання й засвоєння.

Розкриваються конституенти комунікативно-когнітивної компетентності (професійна, соціально-психологічна, загальнокультурна, комунікативна, когнітивна) та потрактовується їхня кореляція у процесі оволодіння іноземною мовою.